Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.
     Дитина більшу частину свого часу проводить чи то в садочку, чи то у школі. Тому саме працівники цих закладів мають першими реагувати на випадки булінгу. І діяти не через звичку наказати «припинити» дитині-агресору «булити» інших, а через роботу і з психологом, і з родиною дитини-агресора. Соціальні служби, соціальний працівник мають бути повідомлені про таку родину. Оскільки в світовій практиці є випадки, коли поведінка дитини-агресора є відображенням поведінки її батьків...

      Булінг - це проблема, яка руйнує життя багатьом дітям у різних варіаціях, починаючи від отримання дитячих комплексів жертви, які потім переслідуватимуть людину впродовж усього її життя, і закінчуючи кримінальними порушеннями для агресора. Це величезне питання не стільки за масштабом, скільки за рівнем замовчування. В нашому суспільстві не прийнято казати про те, що ти став жертвою булінгу.

    Найважливішими є увага та відповідна реакція з боку батьків і рідних дитини та з боку педагогів чи вихователів.
     Батьки ж мають вірити своїм дітям! Якщо дитина каже, що не хоче йти до школи, то це не характеризує її як ледачу або примхливу. Ні! Є дуже велика вірогідність того, що їй там не комфортно саме через булінг безпосередньо стосовно неї або когось з її знайомих. І якщо батьки не підтримають свою дитини, не докладуть зусиль, щоб поговорити і з'ясувати причини такої поведінки, то практика показує, що такі діти стають більш вразливими до хвороб, проблем із психікою та проблем із взаємовідносинами в дорослому житті.
     Причин булінгу може бути багато: хтось маленький або високий на зріст, хтось світліший, рудіший, занадто тихий або навпаки галасливий... Цей перелік може бути нескінченним, проте, всі ці причини зводяться до однієї тези - хтось не такий, як інші.

1. Фізична - побої, нанесення травм, які частіше всього виставляються в мережу.
2. Поведінкова. Ігнорування, бойкот, ізоляція в колективі, поширення різноманітних пліток, шантаж, постійні погрози, псування особистих речей, інтриги. У даному контексті лікар наводить приклад із власної практики. Дівчинка 14 років, яка одна в сім'ї, симпатична, зовні спокійна, має із батьками хороші та довірливі стосунки, навчається погано, школу відвідує рідко, натомість гарно малює та мріє бути дизайнером. Взаємовідносини із вчителями, із її слів, «ніякі». Запитання про однокласників ігнорує. Процес встановлення довіри тривав довго. Однак на третій консультації сама заговорила про школу. «Я дуже добре навчалася, була відмінницею в третьому класі, але захворіла, мене не було на уроках два місяці, за цей час до мене ніхто не подзвонив, навіть вчитель. Коли я повернулася, однокласники зі мною не спілкувалися, ніби ігнорували. Мене це дуже образило, мамі я не розповідала, що в класі «чужа», а далі ще гірше - залишилась одна за партою. Вони навіть по імені до мене не звертались, я перестала піднімати руку і майже не вчила уроки, почала часто хворіти. І коли я була на уроках мені, ставили «нб». Я відчуваю себе невидимкою», - розповіла дівчинка психологу. При психологічному дослідженні: високий рівень тривожності, занижена самооцінка, комплекс неповноцінності, апатія.
3. Вербальна агресія - постійне глузування, образливі висловлювання, підколи і навіть прокльони. Наводимо ще один відповідний випадок з практики лікаря-психолога. Хлопець 13 років, схильний до повноти, найвищий у класі, відмінник. Вимоглива та авторитарна мама зазвичай порівнює його із молодшою сестрою. Хлопчик друзів не має, в класі його постійно ображають, він на це дуже болісно реагує - плаче, вдома конфліктує з мамою. Єдиний друг - батько, але він постійно на роботі. Постійні чвари із однокласниками, призвели до істерик вдома та появи невротичних тиків. На консультації психолога він був відкритий, дуже відповідальний до завдань, емоційно лабільний. При психодіагностиці: комплекс неповноцінності, високий рівень фрустрації та невротизації, депресивні тенденції.
4. Кібербулінг - найбільш популярна серед підлітків форма поведінки, яка полягає у розсиланні повідомлень, фотографій, відео агресивного та образливого характеру з використанням нових інформаційних та комунікаційних технологій.

   У булінгу беруть участь завжди такі групи дітей: жертва, агресор (переслідувач, булі), пасивні учасники, спостерігачі. І цькування починає той, хто є лідером у класі. Спільними рисами всіх форм є агресія та спланованість дій проти жертви; постійність таких ситуацій; дисбаланс статусів агресора та жертви. Жертви є пасивними (уникають кривдників, низьке почуття власної гідності, самотні) і провокативними (запальні, агресивні, намагаються себе захистити). Ще один випадок з практики психолога: дівчина 15 років, живе із мамою, завжди відчувала нестачу грошей, спокійна, самостійна. Терпіла знущання декілька років, агресором була дівчинка лідер у класі, всі інші спостерігачі, ніхто не захищав. Розповіла про це матері, яка разом із вчителем намагалася зупинити цькування. Але стало ще гірше. Після обговорення цієї ситуації вдома, було прийнято рішення захищати себе. «Тож коли я отримала дозвіл від мами та відчула її підтримку, то стала відчувати себе спокійно та впевнено.     Прийшла до школи, нікого не чіпала та ця «лідерка» забрала мій зошит і в черговий раз почала ображати. Мене вже було не спинити, і байдуже, що на мене дивляться вчителі, учні! Я вперше показала, що більше не дам себе образити. В мене з'явилася подруга і тепер мене остерігаються», - розповіла школярка.

Які причини такої поведінки?
• Боротьба за лідерство в колективі.
• Неприйняття особливостей однолітків.
• Нерозуміння того, що наносять шкоду іншим.
• Байдужість дорослих (вчителів, батьків).

    Слід зазначити, що хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу, а дівчатка до вербального, втім ця різниця відносна. За власним спостереженням, дівчата більше проявляють агресію та жорстокість, особливо до протилежної статі.
     Психологи пропонують такі шляхи вирішення проблеми.
Найбільш ефективний є комплексний підхід. Це робота з класом, вихователями, батьками та при необхідності індивідуальна робота з дитиною.

На що потрібно звернути увагу батькам:
1. Порушення харчової поведінки (булімія або анорексія).
2. Часто почав хворіти.
3. Погіршилася успішність, не хоче йти до школи, прогулює уроки.
4. Немає друзів, нікуди не ходить, уникає розмов про школу та однокласників.
5. Став неуважним, агресивний до рідних та тварин.
6. Рідко виходить з дому, не запрошує однокласників до себе.
7. Ходить замислений, постійно сидить у соціальній мережі.
8. Постійно щось собі купує, наприклад одяг, різні дрібнички.
9. Поява різних нав'язливостей, аутоагресії, порушення сну або, навпаки, спить цілий день.

Якщо дитина розповіла, що стала жертвою булінгу:

• Поспівчувайте, покажіть, що ви на її боці.
• Дайте відчути, що вона не самотня.
• Не залишайте цю ситуацію без уваги, обов'язково поговоріть з вчителями та адміністрацією школи.
• Якщо ситуація не вирішена, а знущання продовжуються, напишіть заяву до поліції.

Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу

• Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до школи або ж можуть плакати, вигадувати хворобу у шкільні дні.

• Вонине беруть участь у спільній класній діяльності, соціальних заходах.

• Часто у дитини змінюється поведінка: вонаусамітнюється, поводить себе незвичайно.

• Дитина починає губити гроші або речі, приходитьдодому упорваному одязі чи з поламаними речами. Коли ви їїзапитуєте, що трапилося - не можуть реалістичо пояснити.

• Можепочати говорити про те, щокинешколу, пропускає заходи, в яких приймають участь інші учні.

• Відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.

• Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.

• Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.

• Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.

Чому діти стають жертвами булінгу

Психологи визначають декілька основних причин:

• Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє їїчерез нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.
• Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти - нещасна, хвора, росте без батька...Школа і садок - каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу в дитячому садку і в школі.
• Атмосфера в групі, класі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вчителя, в яких єдитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.

Булінг в цифрах

За дослідженнями UNISEF, 40% дітей ні з ким, зокрема і з батьками, не діляться своїми проблемами. Сором'язливі та спокійні діти стають жертвами булінгу вдвічі частіше за однолітків, які відкриті до спілкування. Більшість дітей ображають за те, що вони одягнуті не так, як інші, говорять або поводяться не так, як основна група.
44% дітей, якщо стають свідками булінгу, просто спостерігають, оскільки бояться за себе.

Що робити батькам

• У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.

• Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
• Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
• Пам'ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
• Спробуйте з'ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.
• Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).
• Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між "пліткуванням" та "піклуванням" про своє життя чи життя друга/однокласника.
• Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
• Пам'ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до школи.
• Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.
• Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у школі: до шкільного психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей.
• Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
• Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
• Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Як допомогти дитині-агресору

Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина - агресор, радимо:

• Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це".
• Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.
• Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки - просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".
• Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.
• Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.
• Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.
• Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись - дитина намагається змінити ситуацію.
• Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.
• Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.
• Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом.

Чому важливо вчасно відреагувати

• Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

• Ті, хто піддаються булінгу:

• втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;

• відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;

• втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;

• втрачають інтерес до різних форм активності та не можуть нормально навчатися. У деяких випадках можна простежити зв'язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

• частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;
• частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Ті, хто вимушені спостерігати:

• часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;
• потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.

Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.

БУЛІНГ ТА НАСИЛЛЯ. СІМ КРОКІВ, ЯКІ МОЖНА ЗРОБИТИ ВЖЕ СЬОГОДНІ

1. Навчайте схвалювати. Навчити дітей терпимості - не надто хороша мета. Хто хоче, щоб його терпіли? Кожна лю- дина потребує схвалення.

2. Мисліть сучасно. Старі методи - карати дітей, які цькують однолітків, уже в минулому. Значно дієвіше пояснювати учням, які трагічні наслідки може мати булінг. Зараз, на жаль, чимало повідомлень про підлітків, які через цькування наклали на себе руки - просто доносьте до відома учнів цю інформацію. Хіба хоче хтось із них

у буквальному розумінні вбити навіть не надто приємного однокласника?

3. Уведіть співчуття до розкладу. Покарання винного і запобігання контакту між «задиракою» та «жертвою» - заходи епізодичні, а тому не надто дієві. Значно корисніше використовувати сучасні ефективні виховні форми роботи, метою яких є формування в учнів моральних якостей, емпатії, толерантності.

4. Уникайте ярликів. У жодному разі не чіпляйте на дітей «негативні ярлики». Якщо дитину вперто називати «бешкетником», їй не залишиться нічого, окрім бешкетувати на знак протесту. Говоріть лише про дії учнів, але при цьому не оцінюйте дітей особисто.

5. Залучайте суспільство. Учні повинні дізнатися, що цькування - це неприйнятно. А щоб повірити в це, вони повинні це почути від багатьох людей. Слід запрошувати гостей, бажано авторитетних серед молоді, можливо, навіть місцевих знаменитостей, для проведення бесід про булінг і його неприйнятність у престижних колах суспільства. Також слід створювати в учнів враження, що життя за межами школи приємне та безпечне, а не залякувати їх розповідями про те, які жахи чекають на них після закінчення школи, адже ці розповіді налаштовують на те, що невдовзі доведеться боротися за власне життя з цілим світом, і змушують заздалегідь «гострити кігті» об однокласників.

6. Розвивайте творчі здібності. Підійдіть до цього питання творчо. Відомо, що творчість чудово сприймають діти, а творча робота допомагає їм значно краще засвоїти те, що намагаються донести вчителі. Пов'яжіть творчість із виховною роботою. Разом із учнями напишіть сценарій та організуйте виставу, присвячену темі цькування, або ж улаштуйте виставку малюнків на цю тему.

7. Починайте спочатку. Запобігати цькуванню треба починати на рівні дитячого садка. Починати в початковій школі вже занадто пізно. На самому початку потрібно навчати дітей вільно та зрозуміло висловлювати свої почуття. Крім того, важливо пояснити дітям, що жертву цькування слід захистити, навіть якщо всі навколо байдуже спостерігають за її стражданнями.